Історія Гаврилівської школи

Дерев'яна Архангело-Гавриловська церква була побудована батьком Іванових, Івановим Гаврилом Івановичем (? - 15.05.1807) - секунд-майором, наприкінці XVIII в., в 1797 р. і довгий час у її прихід входили більше двох десятків околишніх власницьких селищ. В 1838 р. стараннями Д. Г. Іванова церква була відновлена. В 1894 р. по проекту архітектора В. X. Нємкіна прибудована дерев'яна дзвіниця.
В Гаврилівці церковно-приходська школа була відкрита ще в 90-х роках XIX століття. Вона була трьохкласною. Учнів було мало і навчалися в основному хлопчики. Більшість закінчувало один клас, щоб навчитись читати та писати.
А потім була революція, громадянська війна... школа не працювала. Відчинила вона свої двері в 1923 році і вже мала статус початкової. 1930 року відкрився п'ятий клас і вона почала називатися "Школа колгоспної молоді". А з 1933 року - семирічка.
У 1935-1936 навчальному році відкрився восьмий клас.
Перший випуск Гаврилівської середньої школи відбувся в 1938 році. Ми низько вклоняємося директорам школи довоєнних років,які зуміли згуртувати сільських дітлахів до спільних справ: Макаренко К.І.,Мусієнко В. М.Останнім директором до Великої Вітчизняної війни був Руденко Андрій Гордійович.
Після звільнення села від фашистів школа почала працювати третього жовтня 1943 року. Першим директором повоєнних часів стала Крайня Галина Яківна, а завучем Кіуліна Ольга Йосипівна. З ентузіазмом почали працювати вчителі Кулініч К.П, Верещагін Д.С., Крайній Г.С., Грачов Д.Т. та подружжя Зеленських.
КРАЙНЯ ГАЛИНА ЯКІВНА - перший директор повоєнної школи з 3 жовтня 1943 року.

/Files/images/novini/SAM_3089.JPG

Зі спогадів Крайньої Г.Я.: «Гаврилівку звільнили від німецьких завойовників 15 вересня 1943 року. Школа почала працювати 3 жовтня. Нове приміщення школи було непридатне для навчання. Там при німцях і церква була, і конюшня. Вікна всі побиті, двері зняті, підлоги немає. Навчання проводилось в приміщенні аптеки. Всього класних кімнат було 6. Навчалися у дві зміни. Парт не було. Голова сільради Павленко М.Т. допомагав у ремонті приміщень і придбанні столів, ослонів. Столи були великі, з’єднували по два і ставили на весь клас. Учні сиділи кругом них.
/Files/images/novini/SAM_3113.JPG
Під час холодів в школі було холодно. Завозили трохи топки: дров та соломи. Але цього було мало для тепла. Світили гільзами, які так чаділи, що учням і вчителям необхідно було виходити на свіже повітря.
Підручників було дуже мало, зошитів, взагалі, не було. Учні писали на газетах, старих книжках. Але вчителі намагалися допомагати учням. Їздили до м.Харкова купувати папір на базарі. Але його було дуже замало, щоб задовільнити потреби, не вистачало коштів. Учнів навчалось багато, бо в навколишніх селах відкрились лише початкові класи, а в Гаврилівці була середня школа.
Коли було тепло, то частина учнів приходила в школу босими. Восени грязь невилазна, темнота, бо навчання другої зміни закінчувалося о 19год.20хв., а то ще й дощ, а учні йдуть до школи і при такій погоді. Прогулів не робили.
Учителів не вистачало. Я була директором школи і класним керівником 7 класу. З літератури в моїх учнів був лише один підручник, але вони знаходили час і читали твори. Приходили раніше, до уроків, залишались після уроків і читали. У цьому класі більшість учнів навчалися на «4» і «5». І так було і в інших класах.
Із околишніх сіл учнів ніхто не підвозив, тому учні із Семенівки, Котовки, Григорівки наймали квартири в Гаврилівці. Лише із Пригожового діти ходили кожен день. Але не дивлячись на такі умови навчання, в учнів було велике бажання вчитись.
Перший 1943-1944 навчальний рік закінчився. Треба було ремонтувати нове приміщення школи. Працювали всі і директор, і вчителі, і учні. Із залишків фундаменту колишньої лікарні послали підлогу у двох класах і в коридорі. Один клас перегородили на два. Вікон не було. По скло їздили вчителі і техпрацівники аж у Костянтинівку і там купували на ринку. Ну, так-сяк, з горем пополам відремонтували нову школу і стару. Потроху почала й держава допомагати: завозили небагато підручників, зошитів, парт, столів, стільців.
Бувало, що була рознарядка на підручники, то самі вчителі їздили до Харкова. Пам’ятаю як одного разу поїхали по підручники: я, піонервожата і 4 учні 10-го класу. Одержали на базі ці підручники. Кожному попало по лантуху книжок. Несемо по Харкову до вокзалу. Принесли, а поїзда до Лозової немає. З Харкова до Лозової вже ходив товарний поїзд і зупинявся на кожній станції. А в цей день чомусь не пішов. Нам порадили на другу станцію поїхати, щоб звідти їхати на Ізюм, Слов’янськ, а тоді вже додому. Ми з книжками добрались до тієї станції, але сісти не змогли. Вагони вкрай були переповнені, крім того, люди знадвору обліпили і паровоз, і дахи вагонів. Поверталися ми назад на південний вокзал затемно. І знову неприємність: розрізали один лантух і забрали декілька книжок.
На другий день ледве взяли квиток і виїхали з Харкова до Лозової, а далі пересіли на інший товарняк, який зупинився в Дубове. Встали і пішли пішки з лантухами книжок додому.
Але якось і вчителі, і учні розуміли, що виною всім негараздам була війна, і не було нарікань на таку роботу.
Такі поїздки мене супроводжували весь час. Коли я була директором школи, то мені треба було їхати кожен місяць по зарплату до м.Барвінкове. Сідала і вставала з поїзда на ходу. Бо поїзд не зупинявся на наших станція. Тому коли бувало удачно вставала з поїзда, а коли покотишся в кювет і звідти виходиш весь в пилюзі. Одного разу найшов страх і не плигнула з поїзда на Гаврилівці, а зупинився поїзд в Дубове. На вулиці було уже темно. Я везу зарплату і в сумці тисячі рублів. Що робити? Пішла пішки по шпалах до Гаврилівки. Додому добралась благополучно о 22 годині.
Але ніякі труднощі не лякали не мене як директора, не вчителів. Педагоги з усіх сил старалися якнайкраще вчити і фізично працювати, а в учнів було велике бажання вчитися. В школі учнів було багато 600-800 чоловік. Класи були великі по 30-36 учнів, ще й по декілька паралелей.
Після мене став директором школи Зеленський Дмитро Семенович, а я була завучем. Було вже трохи краще: зявились парти, стало більше підручників, зошитів, світили уже лампами
Потім прийшов Нос М.Г., став завучем і через декілька років став директором школи.»
НОС МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ - директор школи з 1950 року. Директор школи Нос Микола Григорович згуртував чудовий колектив, який у 1970 році був нагороджений Грамотою Міністерства освіти України «За якісну підготовку навчально-матеріальної бази та навчально-виховну роботу».

/Files/images/novini/SAM_3093.JPG

Педколектив 1970 року - Панченко М.С., Середа І.Ф., Нос К.П., Ємельянов М.П., Сурма О.Ф., Мирна Т.С., Крайня Г.Я., Чуприна П.Д., Котенко Є.П.,.Тропінська Л.Д., Гут В.М., Павленко В.Є.; Павленко З.Я., Сурма С.М., Нос М.Г., Зіньківський А.Ф., Гончарова Г.Ф., Соломко О.Г., Михайліна М.Г.
Зі спогадів Носа М.Г.: «У 1947-1948 навчальному році лише 4 учителя Гаврилівської СШ мали вищу освіту. А в лютому місяці кегебісти прямо з уроків забрали вчителя математики з вищою освітою Підмогильного М.К. і заслали в табір для ворогів народу в м.Воркуту на 25 років. Виходячи зі школи Микола Кирилович сказав «Повірте, друзі, немає в мене на серці зла до свого народу. Хотів би людям віддати всього себе». По його щоках котилися сльози. Педколектив був у стресовому стані. За що? В чому його провина? І чи це він останній?. Але в усіх нас виховано роками «велику любов і віру до свого вождя і вчителя – Й.Сталіна». І кожен з нас думав: «Він даремно не заарештує і не розстріляє». І тільки після його смерті у 1953 році на партійному з’їзді М.С.Хрущов розвінчав культ особи Сталіна. Через 15 років Підмогильний М.К. був поновлений у правах громадянства.
…Уже другий місяць як я учитель і завуч в Гаврилівській школі. А ще до жодного вчителя не ходив на уроки, вважав нетактовно – тільки прибув у школу, показувати себе. Хоч директор школи Зеленський Дмитро Семенович у перші дні сказав, що норма завучу за тиждень відвідати 8-10 уроків. Це понад 300 уроків за навчальний рік. Я щоденно по кілька разів обходив школу, з тривогою прислухався до шкільного життя. Чути було голоси вчителів, повільні, іноді емоційні, роздратовані.
З 1950 року – я директор Гаврилівської школи. Робив усе, щоб згуртувати порядний, сильний педагогічний колектив. Оцінював кожного за його майстерність і діловитість у навчанні та вихованні учнів. Вимагав культурного спілкування. Це була основна проблема на довгий період."
ПАВЛЕНКО ЗІНА ЯКІВНА директор школи з 1979 року.
/Files/images/novini/SAM_3095.JPG
Початок 80-х років – це час, коли школа стає центром суспільного життя на селі. Традиційними стають зустрічі передовиків виробництва з учнівською молоддю. На комсомольські чи піонерські збори запрошувалися кращі колгоспники, залізничники, воїни, що звільнилися з лав Радянської армії. Їх розповіді надихали учнів на навчання, служіння Батьківщині.
Тісною стає дружба школи з колгоспом ім. Котовського: учні допомагають в збиранні врожаю помідор, буряка, кукурудзи, колгосп, в свою чергу, оплачував туристичні путівки для дітей до м. Києва, м. Корсуня, м. Севастополя, до Карпат і т.д. Шкільне життя наповнювалося змаганнями між класами по збиранню макулатури, металобрухту. Переможці нагороджувалися грамотами та правом взяти участь у районних піонерських чи комсомольських зібраннях.
Вчителі разом із старшокласниками висаджували дерева як біля школи, так і в колгоспному саду. В цей час на подвір’ї школи облаштовується тактичне містечко для занять військової підготовки. Учні та вчителя залюбки беруть участь в «Зірниці», «Орлятку», стають учасниками районних етапів, а команда спортсменів – легкоатлетів, під керівництвом вчителя фізкультури П.С. Ступака, бере участь в обласних змаганнях.
До ювілейних дат, державних свят учні разом з вчителями готували тематичні виступи, концерти, з якими виступали в сільському клубі, на колгоспних ланах чи в «Червоних куточках»
Школа в цей час мала незаперечний авторитет лідера в житті сільської громади. Активно працював шкільний загін «Слідопит», що розшукував близьких воїнів, які поховані в братській могилі с.Гаврилівка. Керувала загоном піонервожата Оленюк Т.І. Так, були встановлені зв’язки з родичами Канглієва, які неодноразово приїжджали на свято Перемоги, зустрічалися з учнями. Павленко Зіна Яківна, як директор, вміло поєднувала думки учнів, вчителів, свої, як керівника і втілювала їх в життя школи. Дух творчості, патріотизму, захоплення шкільними справами панував в житті шкільного колективу.
МОСКАЛЕНКО ВАЛЕНИТНА ЄВГЕНІВНА працювала директором школи з 1983 року.
/Files/images/novini/SAM_3096.JPG
На час керування школою директору Москаленко В.Є випало чергове реформування освіти та створення пришкільних тваринних мініферм. Реформування школи передбачало оновлення освітнього процесу шляхом введення курсу інформатики та застосування обчислювальної техніки на уроках. Це потребувало фахівців з нового предмету, оснащення школи обчислювальною технікою.
Для Валентини Євгеніївни було важливим завданням втілити в життя напрямки оновлення освіти і школи зокрема, бо за цим стоїть майбутнє дітей. Якщо освітні нововведення потребували інтелектуальних можливостей, то створення тваринницької мініферми потребувало і фізичних, і матеріальних затрат.
Валентина Євгеніївна плідно співпрацювала з керівництвом колгоспу ім..Котовського та його головою Ткаченком М.О. І ця справа у 1986 році увінчалася успіхом – біля школи була побудована мініферма для вирощування молодняка великої рогатої худоби. Колгосп виділив 15 телят для відгодівлі.
За мініфермою закріпили учнів 8-го класу. Діти до та після уроків доглядали за худобою. Звичайно були і труднощі, особливо, коли взимку заносило снігом дорогу, а треба було доставляти корм худобі. Трудове виховання відіграло велику роль у подоланні труднощів і становленні учнівської свідомості. Учні відповідально ставилися до своїх обов’язків, тому нагородою за важку працю була поїздка до Західної України.
МІРОШНИЧЕНКО НАДІЯ СТЕПАНІВНА директор школи з 1987 року.
/Files/images/novini/SAM_3098.JPG
У 1987 році справу реформування школи і роботу мініферми продовжила Мірошниченко Н.С.
На долю Мірошниченко Надії Степанівни випало скласти важливий екзамен: організувати будівництво і відкриття Гаврилівської школи. Це стало початком нової епохи в житті школи. Школа вступала в період оновлення та реформування. Надія Степанівна своїм ентузіазмом та енергією запалила вогник неспокою і новизни в шкільному житті.
Важливою віхою в роботі директора Надії Степанівни було будівництво нової школи, яке стало справді народним, бо припало воно на період перебудови Радянського Союзу. До справи будівництва нової школи було залучено весь виробничий потенціал Барвінківського району, тому необхідно було вести перемовини з керівниками господарств про надання допомоги новобудові.
Надія Степанівна зранку йшла до школи, керувала навчальним процесом, а після уроків йшла на будівництво нової школи. Часто їздила до м.Харкова за новим навчальним обладнанням та меблями для кабінетів.
Всі ці важкі справи лягли на плечі жінки-директора. Але Надія Степанівна все встигала робити: коригувала роботу вчителів, учнів, батьків так, щоб не порушувався навчально-виховний процес і щоб прискорити будівництво.
Восени 1989 року було сплановано пришкільні клумби та газони. Не один раз приходили на суботники та недільники вчителі, діти, батьки щоб посадити дерева, прибрати територію, скласти меблі, розставити їх по кабінетах та інше.
26 квітня 1990 року школа відкрила двері для 199 учнів та 17 вчителів. Світлі класи, просторі коридори, великий спортзал, новенькі комп’ютери – все це стало предметом гордості не тільки будівельники, а й дітей, вчителів, батьків с.Гаврилівка. До школи проклали нову асфальтову дорогу та водогін.
Керувати школою яка була оснащена сучасною технікою меблями стало справою честі Надії Степанівні. Районні семінари директорів, методичні об’єднання вчителів-предметників постійно проводилися на базі Гаврилівської школи. За роки роботи на посаді директора школи золотими та срібними медалями були нагороджені десять учнів. Гаслом школи були слова «Школа – наш дім, ми – господарі в нім».
ПОТАПЕНКО ТЕТЯНА ІВАНІВНА директор школи з 1998 року.
/Files/images/novini/SAM_3102.JPG
"Бути господарем у своєму домі – так думаю я віддавши роботі в школі 24 роки, із них 3 на посаді директора школи. Росте людина. Її життя розпочинається світанком душі – дитинством. Назавжди залишиться воно у пам’яті як потаємне і світле. Кожна дитина талановита від природи, має неповторні здібності. Задача сім’я та школи допомогти їй в їх реалізації. Тому робота вчительського, батьківського колективів була згуртована навколо головного героя школи – учня, щоб змістовними і невичерпними були школярські будні.
А провідною ідеєю педагогічного і батьківського колективу завжди було: жити для дітей і жити з дітьми.
Під час діяльності Потапенко Тетяни Іванівни основними досягненнями були:
• Функціонування філіалу музичної школи.
• Співпраця з Харківським художньо-промисловим інститутом.
• Перемоги дітей в різних конкурсах, олімпіадах, змаганнях як районного так і обласного рівня.
• Організація і проведення зустрічей, семінарів, конференцій на базі Гаврилівської школи.
• Участь і перемога колективу в обласному конкурсі «Школа року» в номінації «Діти – майбутнє України».
• Залучення батьківської громадськості до шкільного життя.
КОРОЛЬОВА ЛЮБОВ ЯКІВНА очолює школу з 2001 року.
Час реформування освіти, широке впровадження комп’ютеризації в навчальний процес. Колектив працює над оновленням форм, методів та змісту особистісно-зорієнтованого навчання. Працюючи над науково-методичною проблемою «Розвиток духовності, морально-етичних якостей учнів на прикладах традицій рідного краю та шляхом впровадження нових педагогічних технологій», вчителі школи прагнули виховати гідних громадян України.
Зусиллями педагогічних працівників, учнів, батьківської громадськості було створено куточок історії школи «Школа… Погляд крізь роки». В актовому залі були розміщені матеріали та експонати про нашу землячку, першу жінку-художницю Марію Дмитрівну Раєвську-Іванову. Її життєвий і творчий шлях допомагали нам виховувати в учнів високі духовні цінності. З героїчними сторінками і трудовими звершеннями наших земляків вихованці школи, гості мали змогу ознайомитись у залі бойової і трудової слави. Постійно поповнювався матеріалами шкільний музей «Українська світлиця», його експонати використовувались під час інсценівок. На базі цього музею проводились виховні заходи, тематичні уроки.
У 2001-2002 навчальному році учні 1 класу розпочали навчання за програмами 12-ти річної освіти. Перехід на 12-ти річний термін навчання супроводжувався певними труднощами. Однією з них було несвоєчасне постачання навчальних посібників у відповідні класи.
У серпні 2004 року на базі нашої школи був проведений обласний семінар заступників голів районних державних адміністрацій. В ході семінару його учасники були ознайомлені з історією школи, її досягненнями і традиціями.
До 2005 року на базі нашої школи працював філіал Барвінківської дитячої музичної школи по класу фортепіано. Ця робота сприяла розвитку естетичних смаків, вихованню в дітей почуття прекрасного.
У 2005 році старша школа опановувала програму профільного навчання. Після відповідної роботи з учнями, батьками, враховуючи матеріальне забезпечення школи, фахову підготовку педагогічних працівників було обрано природничий напрям. Учні 10-11 класів мали можливість більш поглиблено вивчати фізику, хімію, біологію та географію.
У 2007 році педагогічний колектив працював над підготовкою випускників школи, які виявили бажання вступати до вищих навчальних закладів, до участі у пробному незалежному тестуванні. Згодом ЗНО стало обов’язковим для всіх абітурієнтів.
Щороку за підсумками районного огляду-конкурсу з підготовки освітніх закладів до нового навчального року наша школа відзначалась в числі кращих і нагороджувалась грамотами.
Вихованці школи здобували перемоги і нагороди на районних, обласних, республіканських олімпіадах, конкурсах, спортивних змаганнях, фестивалях молодіжної творчості, інтелектуальних іграх і як підтвердження цього кожен рік вшановувались на районному святі «Парад зірок».
З 2010 року директором працює ТЕМНА ЛЮДМИЛА МИКОЛАЇВНА.
/Files/images/SAM_2877.JPG
Основні напрямки діяльності:
• Модернізація змісту, форм і методів управлінської діяльності.
• Створення цілісної педагогічної системи. Формування умов розвитку творчих можливостей учасників навчально-виховного процесу.
• Модернізація навчально-виховного процесу. Впровадження інноваційних підходів до організації навчальної діяльності.
• Оновлення іміджу школи через підвищення результативності участі учнів школи в конкурсах, олімпіадах, змаганнях І, ІІ, ІІІ та ІV етапів.
• Використання принципу наступності між дошкільною і початковою освітою. Відкриття на базі Гаврилівської ЗОШ І – ІІІ ступенів групи з короткотривалим перебуванням для дошкільнят.
• Розвиток здоров’язберігаючих компетентностей та популяризація здорового способу життя в учнів. Започатковано традицію проведення спортивних заходів до Всесвітнього Дня здоров’я із залученням представників громадськості, батьків, учнів шкіл із сусідніх сіл. Проведення дводенних туристичних походів.

/Files/images/novini/SAM_3273.JPGКуточок історії Гаврилівської школи розміщено в центральній рекреації навчального закладу. Екскурсоводи учні 7 класу Гончарова Д., Кулініч А. знайомлять гостей з історією школи.

Кiлькiсть переглядiв: 561

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.